Таблица лидеров

Мотивація Сноуборд для мене завжди був найкращим способом провести час з друзями. Чудові ліки від щоденної рутини, які, чесно кажучи, викликають звикання. Почав дивитись змагання, слідкувати за передовими світовими і українськими райдерами, одним з таких був Кирило Мілютін. Як каже сам сноубордист, він являється “послом” (ориг. “ambassador”) сноубордингу в Україні. Помітивши пост в фейсбук про те, що він допомагає організовувати Чемпіонат України зі сноуборд слоупстайлу, я вирішив, що повинен взяти участь. Тим більше, сноуборд слоупстайл - це явище відносно нове для українського спорту. Для підготовки і оцінки моїх навичок Кирило запросив мене приєднатись до тренувань Raider’s choice school на 5 днів, де він і викладав. Про них і буде цей звіт. День 1. Середа Разом зі мною в школі був ще один учень Юра, який приїхав на 2 дні раніше, всіх інших чекали пізніше. Поселився я до хлопців о 8 ранку в готель Легенда Карпат. Вони замовили на мене сніданок і, поснідавши, ми відправились в парк на перше заняття. Перший день тренувань проходив під чітким керівництвом і повним контролем Кирила. Верхній парк, на жаль, був зачинений і в ньому працював ратрак. Тому весь час ми провели в нижньому парку, розклад дня: Розминка на трамплінах: прямі стрибки з шифті, потім базові греби; Розминка (в прямому розумінні цього слова); Базові трюки: 4 різні 180. Тут довелося трішки через себе переступити і стрибнути switch bs180. Мабуть врятувало те, що трамплін був зовсім маленький і з другого разу трюк вдався; Сальто назад (wildcat). Врахувавши погодні умови (плюсова температура і м’який сніг), порадившись з учнями, Кирило вніс цей пункт в наш розклад. Признаюсь, це було трошки несподівано, але досить круто! Один зі своїх стрибків я перелетів і перекрутив, але мене це зовсім не засмутило. Останні спроби були досить непогані і ми перейшли до наступного пункту; Родео. Сніг ставав все м’якіший, ми стрибали наші перші родео: Юра - bs, я - fs. Пишаюсь тим, що спробував. До виконання трюку ще далеко, але Кирило запевнив, що перші спроби вселяють оптимізм. Коли вже швидкості стало невистачати ми зробили перерву і перейшли на джиб; Джиб. Вибрали простеньку трубу і настрибували туди хто що хоче/вміє, ходили пішки. Нарешті Кирило трошки відволікся від тренерської роботи і покатав з нами, показав наглядно як має виконуватись той чи інший трюк. Я дізнався багато про те, що в мене виходило нестабільно і ми привели в норму мої “27danish” (нове для мене слово). А коли тренер почув, що я ніколи не робив преси, то змусив працювати над цим компонентом. На ньому ми й закінчили день. Вражень від першого дня море, всі вони позитивні. Новий для мене досвід перебування в сноубордичному таборі виявився досить цікавим. В першу чергу, завдяки хлопцям, з якими я познайомився. Мій перший switch bs180: Непогана спроба fs rodeo5: “Так стрибнув наче летіти ще метрів 15” © Кирило: День 2. Четвер Юра трохи застудився і залишився в номері. На схил з Кирилом ми відправились двоє. Рано поки не виходить туди потрапити, але свої 6 катальних годин ми все одно назбираємо. І так, я і мій персональний тренер об 11:00 почали з джибу. Кирило робив трюки, я повторював за ним, на кожен одна спроба. Frontside: nosepress, boardslide, lipslide, blunt to fakie, tailpress. Потім те саме з backside. Далі 4 50-50 з різними аутами. Вчорашній новий для мене fs nosepress мені зарахували. А взагалі, не вдаючись у подробиці, на двох ми зробили всі перераховані трюки. Прикольний формат катання, щось схоже на гру у skate, тільки замовляє трюк завжди тренер. Після такої розминочної програми вирішили познімати. Почали з мене. Ефект камери ніхто не відміняв і трюки вже виходили не так легко і далеко не з першої спроби. Потім ми помінялись і за камеру став я. Виявилось, камера - це не тільки моя особиста проблема. Та все ж, ми відзняли 2 pretzel out від Кирила. Далі він поїхав тестувати великий трамплін а мене відправив на просту трубу “тестувати” мій switch. Трохи згодом Кирило привіз хороші новини: трамплін ідеальної форми, перебудовувати його вже не будуть і можна стрибати! Ложка дьогтю - заїзд на трамплін перекритий сіткою в якій є невеличкий отвір менше метра. Задача в мене була проста - стабільні прямі стрибки, правильна техніка всіх елементів: під’їзду, поштовху, польоту і приземлення. Виконував я її зі знайомою усім боягузам недосвідченим райдерм проблемою - недоліт. Детально розібравши моє відео дійшли висновку, що мені треба менше кантуватись і більше набирати швидкості. І хто б міг подумати, це допомогло - я успішно долетів куди треба. Варто також зазначити, що стрибав Кирило. Розім’явшись прямими стрибками і зовсім не збентежившись діркою в сітці шириною в метр, він ставив bs cork5. Виглядало це фантастично, я знімав з розгонки. Не часто таке побачиш наживо. Приблизно о 16:00 ми закінчили з трампліном і повернулись розказувати мій switch. Мабуть, цього дня я джибив не в своїй стійці більше, ніж за усе своє життя до цього. 50-50 з аутами, кілька слайдів, пора їхати додому. Перед маршруткою обов’язкова плацинда з сиром - тільки зараз згадали, що не обідали. Після вечері і своїх відео подивились фільм Eternal Beauty of Snowboarding. Дивно, але хлопці до цього його не бачили. Фільм крутий, раджу всім. Цитата Кирила: “Його треба дивитись на кожних зборах”. З нетерпінням чекаю завтрашнього дня, хоча й розумію, що втома накопичується. Сподіваюсь, зможу відкатати наступні дні з такою ж енергійністю і продуктивністю. Новий трюк fs nosepress: “Як ти його зробив” © Кирило: Pretzel від Кирила: День 3. П’ятниця Вже по традиції потрапили на 8а об 11:00. Великий парк зачинений, розгони і транзити нератрачені, весь день доведеться кататись в маленькому. Погода сонячна і спекотна, поки тримають тейбл-топи, вирішили пострибати там. Після розминки і кількох прямих стрибків Кирило замовив і мені і Юрі лінію fs3 bs3. Критичні помилки мав в обох трюках: занадто великі дуги, голова дивиться не туди, розкидаю руки і т.д. Доволі плідно попрацювали і помилки виправили. Навряд я б до цього прийшов сам найближчим часом. Після цього пробував стрибати bs5, поки далеко від результату… Коли трампліни розтанули, ми перейшли на джиб. Я запропонував і Кирило погодився - будемо ходити на кінкову трубу. Мені вона була цікава, бо я далі 1-ї секції ніколи не добирався. Отримавши правильні настанови і моральну підтримку, з н-го разу, але таки проїхав 50-50 до кінця. І навіть вийшло кілька разів 180out, що я одразу ввечері і виклав в інстаграм. Погода погіршилась, пішов дощ. Заминка теж традиційна - switch на найпростішій трубі. Щось вийшло і там, але головне - це процес розкатки незручної стійки. За прогнозом завтра метр снігу, якщо збудеться - парк навряд відкриють. Чекаємо з нетерпінням завтрашнього дня. Поборов кінк: Поборов кінк (х2): Top to bottom від Кирила: Switch на заминку: День 4. Субота В парк приїхали о 10:30 на, м’яко кажучи, не найкращу погоду. Всю ніч була плюсова температура і вже зранку каша під ногами. Трампліни під дошкою провалювались, на приземленні вибивались ями. Розминочні прямі стрибки, потім кілька проїздів swich bs180, bs180. В принципі, стрибати switch bs180 - цікава і потрібна штука. Тільки зараз я це зрозумів і тепер буду прокачувати його. Потім змінили лінію на switch fs180, fs180. Це легше, але довелось проїхати кілька разів, щоб отримати від Кирила “зараховано”. Завершальним розминочним трюком був switch fs360 на першому тейбл-топі і вільний стрибок на другому (я стрибав вже звичний для себе switch bs180). За кілька проїздів ні разу не приземлив його чисто, весь час завалювався назад. Думаю, зможу це виправити в наступних поїздках, бо трюк мені сподобався. Після розминочних стрибків і, власне, розминки, взялись за новий стрибок - miller flip. Погода вже не дозволяла стрибати щось серйозне і з прольотом, Кирило вирішив нас познайомити з цим цікавим стрибком. На жаль, ніхто з нас так до кінця і не зрозумів його, не допомогла навіть поїздка на шишки великих трамплінів. Сподіваюсь, в мене ще буде можливість потренувати miller flip деінде, але однозначно приземлення має бути м’яке Погода змінилась, замість дощу почав йти легенький сніжок, температура опустилась і каша під ногами почала замерзати. Кирило оголосив про вільну програму, назвавши її модним словом shred. Зробили кілька спусків близько один коло одного, намагаючись використовувати нестандартно всі фігури, які трапляються на шляху. Кожна лінія відрізнялась від попередньої. Не похвалюсь своєю сноубордичною уявою, її ще треба розвивати. Цьому час від часу такий shred якраз і допоможе. Взяли паузу перепочити і з’їсти по снікерсу. Я попросився на джиб на 3-х фігурах в лінію, а не на одній, як ми робили раніше. Хлопцям ідея сподобалась і вони мене підтримали. За кілька проїздів Кирило зі словами “щось ви хлопці дуже розкатались” дістав камеру. Вона витримала тільки 2 зйомки, потім розрядилась і свою лінію я так і не зняв. Шкода, вона була складна і повністю її проїхати зміг тільки 2-3 рази, та й те не чисто. Коли вже сили покидали і стрибки зовсім перестали виходити, я перейшов на звичну програму заминки - switch на найпростішій пластиковій трубі. Зробив кілька 50-50, потім додав різні 180out. Непомітно настала 16:00 і ми вирішили їхати додому. Хоч і погода не радувала, ми сьогодні віддали багато сил і зробили інкремент своїх навичок. Після дороги додому і вечері хлопці познайомили мене з мультсеріалом Brickleberry. Увімкнули одразу 2-ий сезон і не могли зупинитись, серії йшли одна за одною, ми їли насіння, пили чай і сміялись, бо мультик дуже своєрідний. Рекомендую. Ввечері за вікном вже було видно 5 сантиметрів снігу. Прогноз на ніч - ще 50. А це значить, що парк в кращому випадку відкриють після обіду. Я вирішив зранку відправитись у Франківськ і провести день там. Чесно кажучи, за ці 4 катальних дні я віддав всі емоції, енергію і сили. Цим дуже пишаюсь і зовсім не соромно пропускати 5-ий. Лінія від Юри: Початок моєї лінії, на якій саме вчасно розрядилась камера: Висновок Висновок буде у форматі “очікування - реальність” а потім декілька додаткових пунктів, які я теж виніс з цих тренувань. Очікування: підготувати програму (лінію) для змагань; Реальність: всю зиму великий буковельський парк відсутній впринципі, його не було попередні рази, як я відвідував Буковель, його немає і зараз. Далі - без коментарів. Очікування: познайомитись з кращими українськими сноубордистами; Реальність: знайомство вдалось на 100%, я навіть не очікував, що всі хлопці настільки привітні і прості в спілкуванні. Rider’s choice school - це місце, де раді кожному. Спробуйте, вам сподобається. Очікування: підняти свій рівень, поставити кілька нових трюків; Реальність: я не просто підняв мій рівень катання. Кирило вказав на помилки і недоліки у вже існуючих трюках, які були ключові для мого подальшого прогресу. Я впевнений, що він не за горами завдяки інформації, яку я отримав в Rider’s choice school. Не хочу навіть думати про те топтання на місці, яке б мене чекало в іншому разі. Хочете прогресу - на вас зі сторони має дивитись професіонал, інакше це затягнеться надовго. Очікування: перевірити, чи міг би я теоретично стати професійним сноубордистом, провівши кілька днів з такими хлопцями; Реальність: на 99.9% впевнився, що мені точно не варто думати “якби моє життя склалося інакше”. В цих хлопців любов до сноуборду значно більша ніж у мене. Вони проводять в горах місяці і віддаються своїй справі повністю, жертвують заради цього всім іншим. Для мене ж сноуборд - це хобі, яке має бути в кожної нормальної людини. Тиждень інтенсивного катання - це мій максимум. Далі голова сама просить себе повернути в звичне середовище. Ті декілька пунктів: Не перекручуйте сальто в перший день катання. Це боляче і це заважає, катайтесь обережно. Головний девіз сноубордистів - safety first. Хоч хлопці і монстри сноубордингу, але я сподіваюсь, щось нового вони дізнались і від мене. Eternal Beauty of Snowboarding вони цитували після перегляду, а від снікерса в кишені на схил ніхто не відмовлявся. Чи відвідаю я такі тренування ще раз? - Сподіваюсь, це стане для мене новою традицією, мені все дуже сподобалось! Подяка: Наді, без якої я б не наважився і яка, фактично, змусила мене поїхати; Кирилу і Юрі, які так легко прийняли мене в свою сноубордичну банду. Я кожну хвилину почувався одним з них в чому велика їхня заслуга.

Просто немного Гудаури в декабре. Думаю, самое интересное это Хада было.

И вот тогда когда следующий горнолыжный сезон уже в разгаре, Я решил написать немного о предыдущем. В феврале я попал на интересный горнолыжный курорт, интересной страны – Армения. Курорт называется - Цахкадзор, что в переводе с армянского - Долина цветов. Армения страна не очень раскрученная среди горнолыжников, информации в интернете было довольно таки мало, веб-камер не было вообще, даже с сайта как такового у Цахкадзора нет, но подкупила акция на билеты от МАУ. Киев- Ереван -Киев за 130 долларов на человека, Ну и конечно же хотелось поехать в какую-то "не попсовую" страну. Итак, мы в Ереване. Предварительно договорённый трансфер везет нас из аэропорта в сторону Цахкадзора. Цахкадзор находится недалеко, километров 60-70 от аэропорта. Сам городок очень понравился, маленькие, симпатичные дома, много отелей, гористая местность, снег, елки, ну и всё то, что мы любим. Из примечательного - по всей территории городка, а также и на склонах, бесплатный wi-fi. Телефон настраивается под него один раз и после этого, он автоматически подхватывает wi-fi с каждой ближайшей вышки. Поселились мы в отеле "Дом творчества писателей" , оговорюсь сразу, что до этого момента катался только в Грузии и в Украине, поэтому особого понятия о сервисах европейских отелей не имею, поэтому не исключаю, что данный сервис возможно во всём мире не представляет никакого восхищения и это считается нормой. Итак, первое что очень удивило это то что есть специально обученный человек который при проводах тебя на горку достает твои лыжи и мгновенно несёт их в бусик, который является трансфером до подъемников, также помогает обуть лыжные ботинки женщинам и детям, по приезду с горки он подбегает к бусику и начинает собирать все лыжи и доски у нас из рук и отпирает их в сушку, после этого он ждёт пока мы разбуемся, чтобы забрать наши ботинки и отнести их в сушку. Сушка ботинок - это великолепная вещь, непонятно почему я этого не видел нигде раньше, ведь это же элементарно - на полу лежит квадратная труба встык к которой приварены отводы из той же квадратной трубы, с одной стороны основная труба заглушена и получается такая себе гребенка. В торец гребенки устанавливается тепловентилятор и вот он нагнетает туда воздух который приходит в нашей ботиночки. В те моменты когда людей было в отеле много и мест на сушке не хватало, специально обученный человек приходил ночью снимал первую партию ботинок и одевал вторую для того чтобы на утро все имели сухие ботинки. Второе что удивило что в отеле в котором трёхместный номер стоит 39 долларов будут убирать каждый день наполнять расходники в ванной а также собирать разбросанные нами вещи разложила их на стуле и в тумбочке один раз нам поменяли постель, хотя на мой взгляд постель и так была очень даже чистая, также каждый день по приходу домой, мы находили у себя дома включенный электрообогреватель, то есть нас ждали. Дня через три-четыре нас встретил директор отеля и спросил, хорошо ли у нас выбирают, на наше удивление по- поводу каждодневной уборки она сделала удивленное лицо и сказала что-то типа - "А что может быть иначе?". Самое интересное, что при бронировании отеля Армяне не посчитали нужным сообщить, что у отеля есть трансфер до подъемников и это входит в цену отеля, видать решили что это мелочи, о которых даже говорить не стоит, как и то, что завтрак в отеле типа "шведский стол". И самое приятное, что всё это великолепие за 39 долларов в сутки за трёхместный номер. Сам номер весьма непривычен после карпатских домиков. Он большой - 24 квадрата, там прекрасно уместились - двухместная кровать, одноместный диван, письменный стол и небольшой стол со встроенным холодильником, чайником и тумбочкой для чайных принадлежностей, а также плазма 32", большой шифоньер с антресолью, этажерка, вешалка для одежды и даже стационарный фен в ванной. Так, теперь о самом горнолыжном курорте - Цахкадзор. Курорт не особо большой, по всем данным из интернета на нём 17 км трасс, однако в моём понятии, это тоже самое что сказать Что На драгобрате 6 км трасс, 6 оно-то может и 6, только находясь на вершине горы ехать можно во все стороны не задумываясь о том есть там трасса ил нет. Присутствует 5 кресельных подъемников. Из приятного - сиденья с подогревом, из минусов - довольно таки долго ехать на самый верх. Трассы ратрачат хорошо, очень понравилось количество людей, чтобы вы понимали, вельвет сохранялся часов до 12:00 дня, внетрассовое катание тоже присутствует но здесь им пользуются мало, за всё время, я вообще видел только 2 или 3 человека, которые выезжали за трассу. По поводу погоды - за всё время пребывания, то есть семь дней, было был 3 дня солнца, три дня легкого снега. Правда подъемник на самый верх работал дня три всего - из-за сильного ветра его останавливали. Профиль трассы в основном синий переходящий в красный и наоборот, я нашел только один участок черной трассы с уклоном 43%, сами трассы довольно-таки длинные с самого верха до самого низа без передышки спуститься я не мог, быстро я не езжу и при моей скорости, спуск с верха до низа составлял приблизительно от 15 до 18 минут. Трассы изобилуют поворотами, наклонами, выездами в лесок и прочими прибамбасами которые я люблю, просто мне не нравится стартовать и по прямой внизу, видеть уже финиш. Очереди наблюдались только в выходные дни и только на первый подъемник. Инфраструктура в целом была нормальная большой прокат, сервис, ремонт, несколько кафешек, все кафешки украшенные красивые, в национальном стиле. Официанты все вежливые, есть кафе на 2 пересадке. Очень понравилось самое Верхнее кафе - панорамные окна и ты сидишь на высоте 2200 метров. цены в кафе, ориентировочно средний сегмент Днепра, то есть как бы не дёшево, но для курорта, как бы не особо дорого. Всё вкусно. Еда это вообще отдельная статья отдыха в Армении, за всё время не был ни в одном месте, где еда бы не понравилась, или было бы не вкусно. Все блюда национальной кухни очень вкусные, за неделю пребывания попробовал всё, что что было предложено национального, кроме сладостей. Ребёнок прям влюбился в люля-кебаб и по приезду в Украину настойчиво его продолжал требовать. Из особенностей еды, очень удивило обязательное наличие двух гарнировна ужин и очень интересные супы. Все супы очень наваристые, плотные и такие вкусные..., причём непонятно как варятся и из чего. В Цахкадзоре первый день решили отметить приезд в самом знаменитом ресторане Кавказская пленница. Интересненько, стилизовано, еда вкусная и обслуживание на высоте, но и по армянским меркам дорого, по Днепропетровским тоже не особо дёшево, но тем не менее, грубо говоря на 45 $ два взрослых и ребёнок. еле вынесли ноги. животы тянули вниз. было даже подозрение что всё не съедим. но скрытые резервы организма открылись и помогли. Армяне потом долго смеялись и удивлялись как я умудрился поесть хаш А после этого есть ещё что-нибудь. Один день выделился на экскурсии - было посещено озеро Севан. так называемая армянское "море" - самое высокогорное озеро Европы. Очень впечатлил вид синей прям-таки морской глади и заснеженных гор. После Севана была посещена древняя церковь и поездка в Анкаван на горячие источники, плюс ко всему, нам предложили отведать армянское блюдо, которое делают только в Армении, а именно люля-кебаб из раков. В общем всё было интересно, всё понравилось. На обратном пути было отведено два дня на Ереван. Ереван облазили вдоль и поперёк и взяли ещё однодневную экскурсию в последний сохранившиеся в Европе языческий храм Гарни и первую церковь Армении - Герард. Так теперь по ценам. Цены в супермаркетах Армении приблизительно на 10-15 процентов дороже чем у нас, цены в кафешках я уже говорил не особо дорого, услуги такси довольно-таки доступны, особенно при условии что топливо дороже чем у нас. Среди частников разброс цен довольно-таки большой, особенно на трансфер из Еревана в Цахкадзор и обратно. Нужно искать более выгодные предложения. По самому Еревану передвигались практически всё время на такси. У них там ездит Яндекс такси на котором на небольшие расстояния ездить с семьей выходит как на маршрутке, так как цена за километр фиксирована счётчик включается при посадке, едешь, рассчитываешся по факту. Ски-пасс брали 2 трехдневных, выходило около 70 $ за три дня, снаряжение везли с собой, но цену на прокат узнал - 10 долларов возле подъемников и 7 долларов нам предлагали в отеле. Перекусить в кафе выходило около 5 долларов на человека экскурсия на Севан стоила около 35 долларов, экскурсия в Гарни 40 долларов, горячие источники недорого были, точно не помню, около 7 долларов. Кебаб из раков - Да это было дорого - если не ошибаюсь, около 14 долларов за штуку, но попробовать надо было, вино гранатовое, ну просто потрясающее около 7 долларов за литр. Входы в музеи и прочее достояние Армении копеечные. Хостел в Ереване обошелся в 27 долларов за троих с завтраком, при условиии отдельной комнаты. В общем за всё про всё включая сувенирное вино и магниты, поездка обошлась в 1700 долларов на двоих взрослых и ребенка на 9 дней. Вобщем вывод - очень доволен. Всем рекомендую. Кто не устал читать и хочет визуализации написанного - запилил ролик . Спасибо за внимание.

По свежим воспоминаниям (вернулись из отпуска 2 недели назад) хочу поделиться впечатлением о том, как катались в Турции на курорте Ерджиес. Мы – это я, моя жена и наш младший почти 7 лет от роду. Я катаюсь давненько. Назову свой уровень «продвинутый любительский», жена - катается на ледянке вместе с малым и любит барахтаться в снегу, но на лыжи или борд ни ногой. Сын по малолетству освоил русановскую лыжнюJ, вожу его помаленьку в Пролески в Скай Молле и пару раз катались в Протасовом Яру. В прошлом году ездили все вместе в Буковель, а так я обычно езжу-катаюсь с друзьями – Буковель, Польша, Словакия. На большее пока не хватаетJ. Об Эрджиесе узнал почти случайно – читал кое-какие отзывы россиян по прошлому году, потом рылся в нете, а в этом году девочки из агентства подсказали, что будет рейс из Киева. Когда увидел цены, понял, шо надо брать! Даже если каталка не понравится, то отдохнуть можно. Итого – вылетели 28 декабря на неделю, прилетели рано утром без задержек за 2 часа в Кайсери и поселились там же в четверке Холидей Ин. Курорт Ерджиес – это гора Ерджис, которая находится километрах в 20. Есть отели и под горой, но начитавшись, что на самом курорте делать особо нечего, кроме как кататься, а у меня жена и малолетний сын, решил поселиться в городе (чтоб им веселее было). Тем более, что менеджер сказала, что трансфер включен. А мне не привыкать, я и в буковели селился подальше, чтоб дешевле было. Первое впечатление – солнце и снег. Красота! Потом удивились, что деревьев почти нет. Догадались, гора – это вулкан, поэтому нормально. Начали разглядываться потихоньку. Сразу поразило, что людей очень мало, а оборудование самое современное. За неделю разобрался, что трасс много, но все они не очень сложные, как раз для меня. Продвинутым особо делать нечего. Кто-то говорил, что есть 2 черные трассы, но они закрыты частенько. Хорошо, что все зоны соединены между собой трассами, очень удобно. Для меня плохо было то, что последний автобус в город уходил около четырех дня, сворачиваться надо было рано. Но… Сам выбирал! Одним словом, я ездил в Эрджиес и катался почти каждый день (пару дней были туманы и мы ходили шопиться в Кайсери), жена с сыном – 4 раза, остальные дни тусовались в городе. Питание мы брали завтрак-ужин, что для нас туда-сюда ездящих было удобно. Поесть в Турции не проблема. На горе скромнее, а в Кайсери ресторанчиков полно. Новый год встречали под горой. В отеле тоже было празднование, но нам показалось веселее у горы. Познакомились с ребятами из Киева, скинулись и посидели вместе в ресторанчике. Тем более, что у нас с собою БЫЛОJ Малый устал, но виду не подавал. Одним словом – очень довольны и с погодой повезло. На экскурсии не ездили. По Кайсери погуляли сами при помощи гугла. Те из наших кто поехал в каппадокию, показывали очень прикольные и красивые фотки. Если повезет и прилетим на следующий год, поедем обязательно. Да, я уже писал, что людей очень мало. Основной контингент – украина, россия (слава богу, вроде прошло без скандала) и поляки. Приезжают и турки, но чаще всего просто потусить, на лыжи мало кто становился.

В этом году удалось собраться и слетать в Грузию, Гудаури. Был там в первый раз, взял с собой Мавик Эир. Еда супер, горы супер, пухляк застали, кулуары прокатали. RidersHouse - лучших хостел, что мне доводилось видеть. Смотрите видео, чтобы не быть голословным